Гра в минуле.

У фонді Ізоляція відкрилася нова фотовиставка під назвою «Гра в минуле». Автор робіт — Ірина Пап. Фоторепортер, фотожурналіст української газети «Известия».
Хочеться бути лаконічною і гранично ясною в статті про цю інтерактивну виставку.
Чому інтерактивна? Дізнаєтеся далі. А поки що коротко познайомлю вас з Іриною Пап.

Ірина Пап народилася в Києві, закінчила Київський інститут кіноінженерів. У 1971 році відкрила професійну фотошколу в Інституті журналістської майстерності при Спілці журналістів України разом з Оленою Поліщук. А в 1964 німецький довідник з історії фотографії визнав її як одну з 20 кращих жінок — фоторепортерів світу.

Ну, а тепер ближче до справи:)

Кадри з проекту «Гра в минуле» були знайдені та врятовані Валерієм Мілосердовим. Зрозумівши, що то знімки Ірини Пап, він звернувся до Віктора Марущенко, який був учнем пані Ірини. Так вдалося з’вязатися з  родичами талановитого фоторепортера. Саме тому ми можемо бути ознайомлені з цією прекрасною документацією.
Виставка вважається інтерактивною тому, що самі кадри не прив’язані до рамки, оформлення і тим паче до стіни. Ви можете подумати: «як це?». І у мене реакція була такою ж. Так, роботи на виставці не є частиною стереотипного оформлення та демонстрації. Всі знімки розміщені на спеціальній панелі. За допомогою рукавичок (вони вже лежать на цій панелі) ви можете брати фотографію в руки, і навіть переставляти її в інше місце, тим самим змінюючи загальну концепцію послідовності і створюючи свою особисту історію. Скажіть, цікаво?
Для мене, на початку, це було так дивно. Але потім я влилася в атмосферу і все пішло як треба. І я хочу сказати, що мені шалено сподобався такий метод демонстрації, оскільки абсолютно всі присутні глядачі мають можливість взаємодіяти не тільки з фотографіями, але й один з одним.

Що говорити про самі фотографії, то я дуже вдячна, що мені випала можливість побачити те місто, якого вже немає. Таким, Київ і Україну я ніколи не бачила, і не побачу.
Я сфотографувала знімки, які сподобалися мені найбільше, і поділюся ними з вами.


Також серед виставкового залу заходу знаходиться темна кімната. Ви відразу зрозумієте, про що я, як тільки зайдете в зал. У цій темній кімнаті знаходиться два проектора, за допомогою яких глядачеві показують кадри з двох чорно-білих плівок. Але ще більш цікаво, так це спосіб перегляду цих кадрів за допомогою спеціальної лупи. Це фотографії комуністичного суботника (1965 р.), і проводи новобранців до армії і прийняття присяги (1984/85 р.). Ці плівки були знайдені Валерієм Милосердовим і Дмитром Сергєєвим в їх сімейних архівах. Єдине, що об’єднує ці плівки, так це дефекти, які створюють більш художню обстановку.

Так само цікаво те, що в залі розміщені спеціальні столи-вітрини, в яких задокументовано архіви, посилання на місця / події, історії, негативи. І крім усього цього, взявши в руки фотографію, ви можете розвернути її та побачити на зворотному боці документацію кожного знімка. І це, приголомшливо!

Перше, про що думаєш, коли являєшся відвідувачем виставки так це, що куратори і творці проекту дійсно намагалися зробити це максимально креативно, нестереотипно, масштабно. І це надає додатковий ефект, оскільки у глядача є можливість поспілкуватися з головним персонажем виставки, тобто з Іриною Пап.
 

Автор: Олександра Кушнарьова, студентка КНУКіМ